RSS П'ятниця, 24.11.2017, 01:42


Безсалівcька
 загальноосвітня
 школа

 І - ІІІ ступенів


Меню сайту
Новини інтернету

Чи безпечне спілкування через ICQ?

Для чого потрібний антивірус

Міні-чат
Наше опитування
Дайте оцінку нашого сайту
Всього відповідей: 146
Система Orphus
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0

Каталог статтей

Головна » Статті » Мои статьи

Дитяча агресивність і запобігання її виявам

В останні роки науковий інтерес до цієї проблеми зріс, але, на жаль, праці науковців у більшості випадків уміщують лише теоретичні розмірковування про її прояви й механізми. У той же час досліджень, що базуються на реальному досвіді корекції й терапії, відносно небагато.

Жодна поведінка так не нервує батьків і педагогів, не дезадаптує так дітей, як агресивність. Агресивність проявляється в широкому діапазоні: від різких висловлювань до фізичних дій, являючи собою той випадок, коли замість співчуття дитина викликає загальне роздратування і часто – агресію у відповідь.

Відомо, що агресія закладена в людині біологічно. Це механізм, який у давні часи давав людині змогу вижити серед більш пристосованих і сильних тварин. Коли ж цю проблему було для людини знято, агресія не зникла, а потрапила під контроль соціальних норм і функцій.

Сучасні психологи виділяють позитивну агресію, яка забезпечує можливість виживати індивіду, групі чи суспільству в цілому, і агресію негативну, яка скерована на задоволення власних бажань шляхом заподіяння шкоди іншим. Межа між ними досить тонка.

Агресивна поведінка в підлітків може проявлятися як:

• засіб досягнення значимої цілі;

• спосіб психологічної розрядки;

• спосіб задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні.

Агресивна поведінка підлітка складається з трьох компонентів: пізнавального, емоційного і вольового. Пізнавальний включає в себе розуміння ситуації, виділення об’єкта і мотивацію для прояву агресії. Емоційний компонент являє собою легке виникнення негативних емоцій: гніву, злості, презирства тощо. Вольовий компонент - цілеспрямованість, наполегливість, ініціативність - якості самі по собі позитивні. Всі вони пов’язані з фізіологічними якостями особистості підлітка – темпераментом, інтроверсією, екстраверсією тощо.

За формою агресивні дії можуть бути різноманітні. Сюди включають дитячу неслухняність, підліткові суперечки, бійки й конфлікти, дискусії, образи, насильство тощо.

Серед психологічних особливостей, що провокують агресивну поведінку підлітків, зазвичай виділяють:

• недостатній інтелектуальний розвиток;

• занижену самооцінку;

• низький рівень самоконтролю;

• недорозвиненість комунікативних навичок;

• підвищену збудливість нервової системи внаслідок різних причин

(хвороби, травми і под.).

Розрізняють поняття агресія і агресивність. Перше розглядають як окремі дії, вчинки, друге – як відносно стійку якість особистості, що виражається в готовності до агресії.

Види підліткової агресії:

• реактивна;

• аутоагресія;

• фізична;

• цільова;

• пряма;

• дотична;

• інструментальна;

• вербальна;

• гетероагресія;

• спонтанна.

Хлопчик 13 років, після конфлікту з батьком, приходить у школу роздратований, незадоволений собою ( реактивна агресія). Він кричить на сусідку по парті, бо вона не дає йому списати домашнє завдання з математики, і погрожує їй побоями.(пряма, вербальна, реактивна, інструментальна, гетероагресія). Під час уроку, коли вчитель робить йому зауваження, грубіянить, потім, сівши на своє місце, незадоволено бурчить (пряма, вербальна, реактивна агресія). На перерві бігає й голосно кричить, погрозами примушує товариша поділитися пиріжком, уживає нецензурні вирази. На іншій перерві ламає швабру, перевертає смітник( механізм розрядки емоцій), а після уроків, уже в вестибюлі, доганяє сусідку й боляче смикає її за косу.

 

Етіологічними факторами патологічної агресивної поведінки у підлітків є:

  1. Дисгармонійне виховання.
  2. Бездоглядність.
  3. Приклади агресивної поведінки в оточенні підлітка.
  4. Досвід насилля (морального, фізичного, сексуального) в сім’ї чи поза

нею.

  1. Стрес і фрустрація базових потреб дитини.
  2. Соціальна неуспішність, непопулярність серед ровесників.
  3. Вроджені фізичні аномалії.
  4. Хронічні соматичні захворювання.
  5. Ураження головного мозку.
  6. Неврози і невротичний розвиток.
  7. Поведінкові розлади підліткового віку.
  8. Емоційні розлади.
  9. Посттравматичний стресовий стан.
  10. Психопатичний розвиток і особистісні порушення.
  11. Психотичний стан.

Поведінкові розлади діагностуються в підлітків у тому випадку, коли має місце стійка і циклічна поведінка, за якої порушуються права інших людей або норми і правила. Така поведінка спостерігається якнайменше впродовж шести місяців і включає такі симптоми (за МКХ – 10):

• дитина проявляє незвичайні і стійкі для свого віку спалахи гніву;

• часто дискутує з дорослими;

• часто активно відмовляється виконувати доручення дорослих і порушує правила поведінки;

• спеціально чинить так, щоб дошкулити іншим;

• часто в своїх помилках звинувачує інших;

• часто ображається;

• часто сердиться;

• виявляє мстивість;

• обманює й порушує обіцянки, ухиляється від виконання обов’язків;

• часто свариться і б’ється;

• використовує зброю для завдання фізичного болю;

• проявляє фізичну жорстокість стосовно інших людей чи тварин;

• навмисне руйнує чужу власність;

• може вчиняти злочин на очах у жертви;

• схиляє іншого до статевих відносин.

У підлітковому віці до індивідуально-типологічних чи психопатологічних факторів агресивної поведінки приєднується ще й кризово-віковий. Кризова ситуація віку провокує психопатологічні прояви агресії, характерні для підліткового віку. В динаміці агресивної і насильницької поведінки даного віку провідну роль відіграють:

• афективні розлади і розлади настрою (депресія, тривога, страхи);

• розлади потягів;

• психопатичний розвиток особистості.

У віці 13 років хлопчикам властиві два потяги, які змагаються один з одним: потреба в близькості з іншою статтю, залежності від іншого і бажання зберегти й підтвердити свою ідентичність. У дитини з’являються переживання: відчуття самотності, відірваності від інших, втрата цільності світу, невідповідність свого реального Я ідеалам, бажання самостійності від батьків. Це важливий час самоствердження і формування поглядів.

Сучасний підліток може реалізувати свою агресію двома способами:

• проявляти відкрито, отримуючи певний життєвий досвід: він або заслуговує авторитет, престиж, чим вдовольняє свій потяг до самореалізації, або зламується;

• приховувати й подавляти, бути «слухняною дитиною», при цьому втрачаючи частину енергії, нічого при цьому не досягаючи: потамована енергія може проявитися у вигляді неврозу чи психосоматичного захворювання.

 

Які хлопчики виростають агресивними частіше за інших?

А. «Кумири сім’ї», які ростуть без батька в жіночому оточенні.

Прикладом може бути М.Ю.Лермонтов, який виховувався бабусею і її оточенням. Хлопчик виріс великим поетом, але при цьому впертою, збудливою і непоступливою людиною, схильною до конфліктів. Якось він образливо висловився про даму ( сестру Мартинова), що спровокувало фатальну дуель.

Б. Хлопчики, які виховуються в сім’ї з жорстоким і авторитарним батьком і м’якою мамою. Використовуючи механізм ідентифікації з батьком, підліток буде протистояти всім, у тому числі й батькові. Такий хлопчик сам виростає жорстоким і авторитарним.

Прикладом може бути Й.В.Сталін. Він ріс у бідній сім’ї, де батько-алкоголік постійно бив і принижував його.

 

Відмінності в прояві агресії у дівчаток і у хлопчиків:

• агресія хлопчиків більш відкрита, груба, менш контролюється;

• дівчатка більш сензитивні і вразливі, тому рано замінюють фізичну агресію вербальною - іронією і сарказмом;

• дівчатка вміють контролювати себе, тому їхня агресія зовнішньо менш ефектна, завуальована;

• дівчатка в бійках виконують роль заводія, хлопці – виконувача.

 

Психологічна корекція агресивних форм поведінки

проводиться різними методами за такими напрямками:

• гра;

• виділення зі звичного оточення і поміщення в корекційну групу (якщо встановлений зв'язок між агресивною поведінкою підлітка і його оточенням);

• творче самовираження (арт-терапія, малювання, конструювання, музика та інші види творчості);

• сублімація агресії в соціальну діяльність (волонтерство, виконання доручення, громадської роботи);

• сублімація агресії в спорт: підлітків краще залучати до групових видів спорту, які вимагають навичок співробітництва, а також до агресивних індивідуальних видів спорту, наприклад, боксу, карате і под.;

• участь у тренінговій групі з метою формування навичок конструктивної взаємодії і адаптивної поведінки.

 

 

Дитяча агресивність

Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не означає, що вона робить негативний вчинок.

Виявляється, агресія – це форма поведінки, спрямованої на самозахист. Вона служить для адаптації до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам від народження, те, що не можна знищити, можна тільки приглушити.

Агресія: за і проти (на думку Генріха Перенса)

  1. За.

Агресія – самозахисна поведінка, настійлива, не ворожа, спрямована на досягнення мети та тренування.

Дитина в цьому випадку поводиться агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також удосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав та тісно пов’язана із задоволенням власних бажань, досягнення мети, так само як і здатністю до адаптації.

Дитина хоче щось зробити, але в неї виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати дитині можливість «посердитися». Наприклад, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися і сказати собі: «Я все одно зроблю це!». Тоді обов’язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.

Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання й здатності покладатися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка в своїй основі не є ворожою й деструктивною.

Безумовно, прояви цього типу агресії природні до здорового адаптування до середовища.

  1. Проти.

Агресія ворожа, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточенню.

Ненависть, лють, задерикуватість, бажання помститися також можуть бути формою самозахисту, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.

Ворожість можуть викликати і активізувати сильні неприємні переживання. Крім того, ворожа агресивність може бути викликана відвертим бажанням завдати комусь болю та отримати від цього особливе задоволення.

Нестерпні стрес і біль змінюють агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю або стресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що стає джерелом надзвичайного невдоволення.

Оскільки агресивність неоднорідна – в різних ситуаціях потрібно діяти по-різному. В одних випадках потрібно підтримати дитину, а в інших – захистити від агресивності. Інакше кажучи важливо розуміти, чи дії дитини самозахисні чи ворожі і чи не переносить вона свою лють з винного на безвинного.

Наше завдання – навчитися розбиратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям адаптуватися до навколишнього світу:

  • Підтримувати здорову наполегливість, старання для досягнення мети;
  • Концентрувати енергію дитини, для того щоб отримати бажаний результат;
  • Допомагати дитині звільнитися від непотрібної агресії до інших, до себе, до суспільства.

Пам’ятайте!

Мова йде не про те, щоб вибити ворожість палицею. Фізичні покарання, обмеження, утиски ніколи не допоможуть впоратися дитині зі своїми агресивними почуттями. Швидше навпаки, покарання сприяє підтриманню агресивної поведінки й накопиченню негативних почуттів.

Коли діти діють агресивно або роблять боляче одне одному, ми можемо припускати, що раніше вони самі страждали і їхнє емоційне «я» уражене. Уражання нашої самоповаги, почуття любові до себе є головним джерелом подібних вчинків. Дитина, яка демонструє ворожу поведінку, відчуває гнів, нехтування, незахищеність тривогу та образу. Вона або не здатна, або не може, або боїться висловити те що відчуває.

Дитина стає агресивною не водночас. Спочатку вона висловлює свої потреби в пом’якшеній формі. Але дорослі зазвичай не звертають на це уваги, доки не з’являться надто серйозні проблеми в поведінці.

Що у наших дітей може викликати

агресивні почуття і дії наших дітей

(на думку відомого психолога Ю. Б.Гіппенрейтер)

  1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

  1. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

  1. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

  1. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

  1. Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

  1. Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8.Співчуття на словах, умовляння

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1.Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3.Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4.Не можна використовувати фізичних покарань.

5.Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6.Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7.Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

Категорія: Мои статьи | Додав: Bezsalu (10.11.2017)
Переглядів: 6 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Сапунов Артур Євгенійович
Оперуповноважений сектору кримінальної міліції у справах дітей Лохвицького РВ УМВС в Полтавській області, старший лейтенант

Контактні телефони: 93-16-47, 102

ЗНО 2017
Харківський регіональний центр оцінювання якості освіти

Тести ЗНО онлайн

Система Orphus

Copyright MyCorp © 2017
Відповідальна за сайт заступник директора школи з НВР Залужна Н. І.
Відповідальний за функціонування сайту Бохановський В. М.
Сайт створений 14.04.2009 р. Бохановським В. М.